Дмитро Ващук. Матеріальна спадщина
кримських татар XIV–XVII ст.: Поділля і Волинь: аналіт.
каталог. Кам’янець-Подільський: ФОП Панькова А. С.,
2023. 48 с.

Андрій БЛАНУЦА
кандидат історичних наук, старший науковий співробітник,
Інститут історії України Національної академії наук України
(Україна, Київ), Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. Вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.

ORCID: https://orcid.org/0000-0002-0849-8056

Завантажити PDF

Ващук Д., Черкас Б. Східне пограниччя
Європи: Український фронтир у добу пізнього середньо-
віччя. 2-ге вид., допов. Кам’янець-Подільський: ФОП
Панькова А. С., 2022. 188 с.: іл.

Андрій ФЕДОРУК
кандидат історичних наук, доцент, провідний науковий співробітник,
Чернівецький обласний краєзнавчий музей
(Україна, Чернівці), Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. Вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.

ORCID: https://orcid.org/0000-0002-1305-4898

Завантажити PDF

ДЕВІАНТНІ ПОХОВАННЯ У СЕРЕДНЬОВІЧНОМУ ВІЛЬНЮСІ:
СВЯТІ ЧИ ЗЛОЧИНЦІ??

Ірма КАПЛУНАЙТЕ
доктор історії, науковий співробітник, 
Інститут історії Литви
(Литва, Вільнюс), Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. Вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.
ORCID: https:// orcid.org/0000-0002-4406-8248

DOI: https://doi.org/10.15407/ul2021.06.001

Завантажити PDF

Анотація

Християнські цвинтарі відрізняються певними типовими похоронними обрядами. Деякі з них характерні для цієї релігії, інші поширені і відомі ще з кам’яного віку. Однак у всіх християнських похованнях Європи завжди трапляються незвичайні, іноді звані девіантними (або атиповими); вони відрізняються від інших поховань і їх винятковість може проявлятися у різних похоронних елементах. Перші відмінні риси, які спадають на думку під час проведення археологічних досліджень християнських поховань, – це обезголовлення чи поховання в положенні лежачи на животі. Також існує ще безліч можливих відмінних рис, які слід враховувати. Це можуть бути поховання в незвичайних місцях (відокремлені ділянки цвинтаря), поховання у нетрадиційному положенні, обезголовлення, відсутність кінцівок, наявність гострих предметів усередині тіла, каміння або монети в роті, братські могили, поховання з камінням, кремація на місці поховання (часткова кремація), сліди злочинів чи тортур, присутність свідчень особливих ритуалів на скелетах тощо. Під час досліджень девіантних поховань потрібно враховувати такі елементи: 1) розташування поховання, 2) влаштування могили, 3) просторова орієнтація та 4) дії з тілом покійного. Стосовно девіантних поховань на середньовічних європейських цвинтарях, то нетипові випадки, зазвичай, пов’язані з вампірами та відьмами. У Литві незвичайні поховання іноді асоціюються з язичницькими реліквіями та етнографією. Девіантні поховання могли належати ізгоям суспільства: злочинцям, самогубцям чи нехрещеним. Інколи наголошувалося на можливій глибокій вірі померлого. Останнім часом виникла нова сфера досліджень — «судова археологія», в якій незвичайні поховання намагаються пояснити можливим покаранням для злочинців, а не магічною дією. Можемо дійти висновку, що кількість девіантних поховань, виявлених на аналізованих середньовічних кладовищах, не була дуже великою. Деякі випадки можуть свідчити про інше сприйняття оцінки померлої людини, але їх небагато (крім обезголовлення). Інші інциденти часто можемо пояснити суто практично. Наприклад, каміння могли бути пов’язані з дерев’яними конструкціями могили, різні патології визначали своєрідне розташування тіла, ізгої суспільства (злочинці чи самогубці) могли бути поховані у більш віддаленому місці і т. д. Звичайно, можна виявити релікти язичництва і в незвичайних похованнях, особливо у тих випадках, коли покійного ховали на боці або у положенні лежачи на животі.

Ключові слова:

Середньовічний Вільнюс, цвинтар, девіантні поховання, християнство, археологія

Бібліографія

1. Войтехович А. Погребальный обряд населения Полоцкой земли в X–XII вв. Минск: Беларуская навука, 2019, 270.
2. Buko A. The Archaeology of Early Medieval Poland. Discoveries–Hypotheses—Interpretations. Leiden, Boston: Brill, 2007, 508.
3. Chartularium Lithuaniae res gestas magni ducis Gedeminne illustran: Gedimino laiškai. Sud. S. C. Rowell. Vilnius: Vaga, 2003, 420.
4. Daminaitis V. 1997 m. Vilniuje, Šv. Mikalojaus bažnyčios šventoriuje vykdytų archeologijos tyrimų ataskaita. Archaeological report. Lithuanian Institute of History, Manuscript Section, file no. 2978. Vilnius, 1998.
5. Dawes J., Magilton J. The Cemetery of St Helen-on-the-Walls, Aldwark. The Archaeology of York. / General Editor P. V. Addyman, Vol. 12: The Medieval Cemeteries. York Archaeological Trust for Excavation and Research, 1980, 136.
6. Dzikas L. Šv. Mikalojaus bažnyčios šventoriuje tiestų inžinerinių trasų archeologinės priežiūros ataskaita. Archaeological report. Lithuanian Institute of History, Manuscript Section, file no. 1386. Vilnius, 1988.
7. Garcia M. Burial practices in early Medieval Britain and their interpretation, 2017. https://www.academia.edu/3050844/Burial_Practices_in_Early_Medieval_Britain_and_their_Interpretation (2020-05-06).
8. Gardeła L., Duma P., 2013. Untimely death: atypical burials of children in early and late medieval Poland. World Archaeology, 2013, vol. 45 (2), 314–332.
9. Gardeła L., Kajkowski K. Vampires, criminals or slaves? Reinterpreting ‘deviant burials’ in early medieval Poland. World Archaeology, 45:5, 2013, 780–796. DOI: 10.1080/00438243.2013.849853
10. Gendrėnas G. Vilnius, 1980–1981 m. 160 vietų Dailės instituto bendrabutis Latako g-vėje. Archeologiniai tyrimai. Ataskaita. Plotas Nr. 1. Archaeological report. Lithuanian Institute of History, Manuscript Section, file no. 1606b. Vilnius, 1983.
11. Gendrėnas. G. Vilnius, 1980–1981 m. 160 vietų Dailės instituto bendrabutis Latako g-vėje. Archeologinė mechanizuotų žemės darbų priežiūra: Ataskaita. Archaeological report. Lithuanian Institute of History, Manuscript Section, file no. 1606a. Vilnius, 1982.
12. Gilchrist R. Medieval Life. Archaeology and the Life Course. Woolbridge: The Boydell Press, 2012, 336.
13. Gilchrist R. Transforming medieval beliefs. The significance of bodily resurrection to medieval burial rituals. Death and changing rituals. Function and meaning in ancient funerary practices. Eds. J. Rasmus Brandt, M. Prusac, H. Roland. Oxford and Philadelphia: Oxbow Books, 2015, 379–397.
14. Ivakin V. Burial grounds and graves in medieval Kiev (10th to 13th centuries). Rome, Constantinople and Newly converted Europe. Archeological and Historical Evidence. Kraków; Leipzig; Rzeszów; Warszawa, Vol. 1, 2012, 625–639.
15. Jonaitis R., Kaplūnaitė I. Senkapis Vilniuje, Bokšto gatvėje. XIII-XV a. laidosenos Lietuvoje bruožai. Vilnius: Lietuvos istorijos institutas, 2020, 586.
16. Jonaitis R., Kaplūnaitė I. The Mediaeval Cemetery at 6 Bokšto St. The Orthodox Community’s Social Arena in Vilnius. Światowit, 2021, LX, 97–111. DOI: 10.31338/0082-044x.swiatowit.60.6
17. Kajkowski K., 2013. The Symbolism and Ritual Significance of the Human Head among the Pomeranians in the Early Middle Ages. Motyw głowy w dawnych kulturach w perspektywie porównawczej: International Interdisciplinary Meetings ‘Motifs Through The Ages’. Vol. I. Bytów: Muzeum Zachodniokaszubskie w Bytowie, 2013, 156–193.
18. Kviatkovskaja A. Jotvingių kapinynai Baltarusijoje (XI a. pab.–XVII a.). Vilnius: Diemedis, 1998, 327.
19. Mattison A. The Execution and Burial of Criminals in Early Medieval England, c. 850-1150: an examination of changes in judicial punishment across the Norman Conquest. PhD thesis, University of Sheffield., 2016.
20. Murphy E. Introduction. Deviant Burial in the Archaeological Record. Oxford: Oxbow Books, 2008, XII–XVIII.
21. Rickevičiūtė K. Karmėlavos kapinynas. Lietuvos Archeologija, 1995, t. 11, 73 – 103.
22. Rickevičiūtė K. Karmėlavos senkapis (1998 – 2000 m. tyrinėjimai). Lietuvos Archeologija, 2003, t. 24, 161 – 266.
23. Riisøy A. Deviant Burials: Societal Exclusion of Dead Outlaws in Medieval Norway. Cultures of Death and Dying in Medieval and Early Modern Europe. Ed. by Mia Korpiola and Anu Lahtinen. Collegium: Studies across Disciplines in the Humanities and Social Sciences. Vol. 18. Helsinki: Collegium for Advanced Studies, 2015, 49–81.
24. Sarcevičius S. 1996 m. Vilniuje, Pranciškonų bažnyčios viduje ir šventoriuje, Trakų gt. Nr. 9, vykdytų archeologinių tyrimų ataskaita. Archaeological report. Lithuanian Institute of History, Manuscript Section, file no. 2595. Vilnius: 1996.
25. Ščavinskas M. Baltų kariauninkų kontaktai su Kijevo Rusios ir Lenkijos valstybėmis prasidedančios christianizacijos kontekste (XI–XIII a. pirma pusė). Vakarykščio pasaulio atgarsiai. Vilnius: Lietuvos dailės muziejus, 2018, 50–71.
26. Schofield J., Vince A. Medieval towns. The archaeology of British towns in their European setting. London: A&C Black, 2003, 335.
27. Svetikas E. Alytaus kapinynas: christianizacijos šaltiniai. Vilnius: Diemedis, 2003, 443.
28. Tautavičius A. Archeologiniai kasinėjimai Vilniaus žemutinės pilies teritorijoje 1957 – 1958 mm. Lietuvos TSR Mokslų akademijos darbai, serija A, 1959, 1(6), 115 – 134.
29. Urbanavičius V. Lietuvių pagonybė ir jos reliktai XIII–XVII amžiais. Liaudies kultūra, 1994, 3, 1–7.
30. Vaicekauskas A. 1997 m. Vilniuje, Trakų g. 9, vykdytų archeologijos tyrimų ataskaita. Archaeological report. Lithuanian Institute of History, Manuscript Section, file no. 2938. Vilnius: 1998.
31. Vaicekauskas A. Archeologiniai tyrimai Vilniuje, Trakų g. 9, Pranciškonų bažnyčios viduje. Archaeological report. Lithuanian Institute of History, Manuscript Section, file no. 2352. Vilnius, 1994.
32. Vaitkevičius G. Vilniaus įkūrimas (Vilniaus sąsiuviniai, t. I). Vilnius: Lietuvos nacionalinis muziejus, 2010, 128.
33. Valionienė O. Lietuvos miestų sakralinės erdvės struktūra viduramžiais ir naujaisiais laikais. Lietuvos istorijos metraštis, 2015, 2014/2, 5–34.
34. Vėlius G. Kernavė – "inovacinio kiemo galimybės"? Lietuvos archeologija, 2009, t. 35, 265–272.
35. Vėlius G. Kernavės miesto bendruomenė XIII–XIV a. Vilnius: Vilnius universiteto leidykla, 2005, 112.
36. Vėlius G. Sugrįžtantys numirėliai: "netradicinė" laidosena Lietuvos Viduramžių senkapiuose. Lietuvos istorijos studijos, 2010, t. 25, 62–73.
37. Žukovskis R. Šv. Mergelės Marijos ėmimo į dangų (pranciškonų) bažnyčios teritorijoje (Trakų g. 9/1, Vilniuje) 2010 metais atliktų archeologinių tyrinėjimų ataskaita. Archaeological report. Lithuanian Institute of History, Manuscript Section, file no. 5497. Vilnius, 2011.
38. Žukovskis R. Vilniaus senojo miesto su priemiesčiais (25504) Švč. Mergelės Marijos ėmimo į dangų bažnyčios (25024) aplinkos, Trakų g. 9/1, Vilniaus m., archeologinių tyrinėjimų 2011 metais ataskaita. Archaeological report. Lithuanian Institute of History, Manuscript Section, file no. 5871. Vilnius, 2012.

КУЛЬТУРНА СПАДЩИНА КНЯЗІВ ЧОРТОРИЙСЬКИХ:
ПОЧАТКИ ІСТОРІЇ РОДИННОГО АРХІВУ (ХV–ХVІ ст.)

Дмитро ВАЩУК
доктор історії, старший науковий співробітник, 
Інститут історії України Національної академії наук України
(Україна, Київ), Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. Вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.
ORCID: https://orcid.org/0000-0003-0377-1233

DOI: https://doi.org/10.15407/ul2021.06.001

Завантажити PDF

Анотація

Представники князівського роду Чорторийських займали високі державні посади спочатку у Великому князівстві Литовському, а потім Речі Посполитій. Культурна спадщина роду надзвичайно велика: від писемних документів до пам’яток архітектури на теренах сучасних держав Польщі, України, Литви та Білорусі. Предметом дослідження у статті є історія формування сімейного архіву князів Чорторийських протягом XV–XVI ст. Починаючи із 40-х рр. XVI ст. кількість писемних документів суттєво збільшилась, тому верхню хронологічну межу ми обмежили 1524 р., смертю Семена Олександровича Чорторийського, представника литовської гілки. Походження роду пов’язане з ім’ям князя Костянтина, сином великого князя литовського Ольґерда, чи його брата Коріата. Його власна документальна спадщина нам не відома. Для вивчення окресленого предмету дослідження важливе значення мають його нащадки, а саме Василь Костянтинович та його сини Іван, Олександр та Михайло. Серед опрацьованих документальних матеріалів, відмітимо перші надання великого князя литовського Казимиром Ягеллончиком князю Івану Васильовичу, які відомі від пізніших підтверджень. Цей князь не залишив після себе потомства, а відтак малоймовірно, що зберігся його особистий архів. Інших два сини Василя Костянтиновича – Олександр та Михайло започаткували дві гілки роду: Литовську (Логойську/Логозську) та Волинську. Згідно інформації із віднайдених нами джерел можемо висловити припущення про те, що, по-перше, родинний архів бере свій початок із 40-х років XV ст., коли фіксуємо перші джерельні відомості і, по-друге, кожна родинна гілка окремо зберігала свої сімейні документи. Відповідно формувалося два зібрання: 1) нащадків Олександра Васильовича; 2) потомків Михайла Васильовича.

Ключові слова:

князі Чорторийські, нащадки, родинний архів, Велике князівство Литовське, культурна спадщина.

Джерела

RSAEA – Russian State Archive of Early Acts (Moscow) [Російський державний архів давніх актів (м. Москва)]

Бібліографія

1. Атаманенко В. Острозькі та Радивили: аристократія та магнатерія XVI – початку XVII ст. Минуле і сучасне Волині та Полісся. Ківерцівщина та Олика в історії України та Волині. Науковий збірник. Випуск 62. Матеріали краєзнавчих читань, 22 вересня 2017 року, м. Ківерці – смт. Олика. Луцьк, 2017, 283–289.
2. Блануца А. Земельні володіння волинської шляхти в другій половині XVI ст. Київ: Інститут історії України НАН України, 2007, 248.
3. Войтович Л. Княжа доба на Русі: портрети еліти. Біла Церква: Вид. О. В. Пшонківський, 2006, 784.
4. Ворончук І. Населення Волині в XVI – першій половині XVII ст.: родина, домогосподарство, демографічні чинники. Київ: Інститут української археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського НАН України, 2012, 712.
5. Князі Вишневецькі / І. Чаманська та ін.; наук. ред. І. Тесленка. Київ: "Балтія-Друк", 2016, 320.
6. Князі Масальські: документи і матеріали XVI ст. / Підготовка до друку й авторський текст Андрія Блануци, Дмитра Ващука. Випуск 1. Київ: Університетське видавництво «Пульсари», 2007, 176.
7. Князі Олельковичі-Слуцькі / Я. Затилюк, А. Скеп’ян та ін.; наук. ред. І. Тесленка. Київ: "Балтія-Друк", 2017, 296.
8. Князі Острозькі / Р. Рагаускене та ін.; наук. ред. І. Тесленка. Київ: "Балтія-Друк", 2014, 280.
9. Князі Радзивіли / В. Александрович та ін. ; відп. ред. Ю. Ференцева ; пер. В. Журби та ін. Київ: "Балтія-Друк", 2012, 272.
10. Князі Чорторийські: документи і матеріали XVІ–XVII ст. (із зібрання "Західно-Руських актів" Російської національної бібліотеки) / Підготовка до друку Андрія Блануци, Дмитра Ващука. Київ: Інститут історії України НАН України, 2016, 228.
11. Михайловський В. Еластична спільнота. Подільська шляхта в другій половині XIV – 70-х роках XVI ст. Київ: Темпора, 2012, XII + 450.
12. Михайловський В. НАШІ КОРОЛІ – REGES NOSTRI. Володарі та династії в історії України (1340–1795). Київ: Темпора, 2023, 436.
13. Поліщук В. Князі Масальські на Волині у XVI ст. за документами Державного історичного архіву Литви (руська титулована знать у просторі Великого князівства Литовського). Київ: Інститут української археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського НАН України, 2007, 100.
14. Собчук В. Від коріння до крони: Дослідження з історії князівських і шляхетських родів Волині XV–першої половини XVII ст. Кременець: Кременецько-Почаївський державний історико-архітектурний заповідник, 2014, 508.
15. Собчук В. Найдавніші реєстри документів архіву князів Острозьких. Записки НТШ. Т. 264: Праці Історично-філософської секції. Львів, 2012, 377–396.
16. Стрийковський М. Літопис польський, литовський, жмудський і всієї Руси / пер. Івасів Р., Пепа В., Козовик І. Паранько Р.; відп. ред. Купчинський О. Львів: Наукове товариство ім. Шевченка, 2011, 1075. (Серія: Історичні джерела. Том 10).
17. Ульяновський В. "Славний для всіх часів чоловік": князь Костянтин Іванович Острозький. Острог: Видавництво Національного університету "Острозька академія", 2009, 168. (Серія: "Видатні постаті острогіани". Вип. 2).
18. Ульяновський В. Князь Василь-Костянтин Острозький: історичний портрет у галереї предків та нащадків. Київ: Видавничий дім "Простір", 2012, 1370.
19. Яковенко Н. Українська шляхта з кінця XIV до середини XVII ст. Волинь і Центральна Україна. Видання друге., переглянуте і виправлене. Київ: Критика, 2008, 472.
20. Czartoryska B. Siedziby Czartoryskich na ziemiach wschodnich dawnej Rzeczypospolitej – refleksje subiektywne. Zeszyty naukowe Uniwersytetu Jagiellońskiego. Prace Historyczne. 2023, Nr. 150 (1), 7–25.
21. Halecki O. Koriatowicze a przodkowie Holszańskich i Czartoryskich. Miesięcznik heraldyczny. 1939, Rok XVIII, Nr. 6, 81–88.
22. Kempa T. Dzieje rodu Ostrogskich. Toruń: Wydawnictwo Adam Marszałek, 2002, 194.
23. Kirkienė G. LDK politikos elito galingieji: Chodkevičiai XV—XVI amžiuje. Vilnius: Vilniaus universiteto leidykla, 2008, 267.
24. Krywoszeja I. Ród Czartoryskich na Ukrainie: od prawosławia do katolicyzmu. Czartoryscy – Polska – Europa. Historia i współczesność / pod redkcją Zbigniewa Barana. Kraków: DjaF, 2003, 101–106.
25. Lietuvos Metrika. Knyga Nr. 12. (1522–1529): Užrašymų knyga 12 / Parengė Darius Antanacičius, Algirdas Baliulis. Vilnius: Lietuvos istorijos instituto, 2001, 855.
26. Lietuvos Metrika. Knyga Nr. 14. (1524–1529): Užrašymų knyga 14 / Parengė Laimontas Karalius, Darius Antanacičius (teksrai lotynų kalba). Vilnius: Lietuvos istorijos instituto leidykla, 2008, 646.
27. Lietuvos Metrika. Knyga Nr. 17. (1530–1536): Užrašymų knyga 17 / Parengė Laimontas Karalius, Darius Antanacičius (teksrai lotynų kalba). Vilnius: Lietuvos istorijos instituto leidykla, 2015, 706.
28. Lietuvos Metrika. Knyga Nr. 20. (1536–1539): Užrašymų knyga 6 / Parengė Raimonda Ragauskienė, Darius Antanacičius (teksrai lotynų kalba). Vilnius: Lietuvos istorijos instituto leidykla, 2009, 444.
29. Lietuvos Metrika. Knyga Nr. 3. (1440–1598): Užrašymų knyga 3 / Parengė Lina Anužytė ir Algirdas Baliulis. Vilnius: Lietuvos istorijos instituto, 1998, 166.
30. Lietuvos Metrika. Knyga Nr. 5. (1427–1506): Užrašymų knyga 5 / Parengė Algirdas Baliulis, Artūras Dubonis, Darius Antanacičius (teksrai lotynų kalba). Vilnius: Lietuvos istorijos instituto leidykla, 2012, 586.
31. Lietuvos Metrika. Knyga Nr. 6. (1494–1506): Užrašymų knyga 6 / Parengė Algirdas Baliulis. Vilnius: Lietuvos istorijos instituto leidykla, 2007, 516.
32. Lietuvos Metrika. Knyga Nr. 8. (1499–1514): Užrašymų knyga 8 / Parengė Algirdas Baliulis, Romualdas Firkovičius, Darius Antanacičius. Vilnius: Mosklo ir enciklopedijų leidykla, 1995, 710.
33. Michalski A. O pochodzeniu i pochąntkach kariery domu książt Czartoryskich. Słupkie studia historyczne, 2013, Nr. 19, 47–72.
34. Nestorow R. Zamek Czartoryskich w Klewaniu w świetle żródeł arcziwaknych. Kraków: Wydawnictwo Attyka, 2018, 94.
35. Petrauskas R. Lietuvos diduomenė XIV a. PabaigojeXV a.: sudėtisstruktūra valdžia. Vilnius: Aidai, 2003, 379.
36. Polski Słownik Biograficzny. Kraków, 1938, 480. (Т. 4 (Chwalczewski Jerzy – Dąbrowski Ignacy).
37. Syta K. Archiwa magnackie w XVIII wieku. Studium kultury kancelaryino-archiwalnej. Toruń: Lenz & Załęcki Sp. z.o.o., 2010, 312.
38. Tęgowski J. Który Konstanty – Olgierdowic czy Koriatowic – był przodkiem kniaziów Czartoryskich? Europa Orientalis. Polska i jej wshodni sąsiedzi od średniowiecza po współczesność. Studia i materiały ofiarowane Profesorowi Stanisławowi Alexandrowiczowi w 65 rocznicę urodzin. Toruń: Zakład Poligraficzno-Wydawniczy POZKAL, 1996, 53–59.
39. Tyszkiewicz K. Wiadomość historyczna o zamkach, horodyszczach i okopiskach starożytnych na Litwie i Rusi Litewskiej. Wilno, 1858, 68. (Teka IV.).
40. Wasilewski T. Pochodzenie i początek kariery domu Czartoryskich. Litwa i jej sąsiedzi od XII do XX wieku. Studia ofiarowane Prof. dr. hab. Jerzemu Ochmańskiemu w sześćdziesiątą rocznicę urodzin. Poznań, 1994. S. 45–63.
41. Wasilewski T. Ród Czatoryskih, jego oblicze wyznaniowe i znaczenie jako mecenasa kościoła do początków XVIII w. Religijno-kościelne aspekty historii rodu Czrtoryskich. Materialy z konferencji Puławy, 26–27 pażdżiernika 1989 r. Puławy, 2005, 19–35.
42. Wolf J. Kniaziowe litwsko-ruscyod końca czternastego wieku. Warszawa: Drukiem J. Filipowicza, 1895, 698.

СТИЛУСИ У ВІЛЬНЮСІ

Ритіс ЙОНАЙТІС
доктор історії, науковий співробітник, 
Інститут історії Литви
(Литва, Вільнюс), Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. Вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.
ORCID: https:// orcid.org/0000-0003-1079-330X

DOI: https://doi.org/10.15407/ul2021.06.001

Завантажити PDF

Aнотація

Стилус – металевий або кістяний інструмент, який використовувався для письма на бересті або покритих воском дерев’яних дощечках. Сам інструмент виник у давнину: стилуси були поширені у Стародавній Греції та Римі. У Середньовічній Русі, що характеризується великою кількістю археологічних знахідок, пов’язаних із писемністю, перші стилуси датуються X століттям. У середні віки використовувалися два типи стилусів – залізні для листа на бересті та з кісток тварин для листа на вощених табличках. У цій статті основна увага приділяється кістяним стилусам. Середньовічні кістяні стілуси – дуже рідкісна знахідка в археологічному матеріалі Литви, особливо у похоронних пам’ятниках. За даними 1998 р., стилуси виявлено лише у 15 похованнях із майже 8000 досліджених. Кістяні стилуси також рідкісні у міських культурних прошарках. Крім того, стилуси, знайдені у міських нашаруваннях, передують знайденим у похованнях. Стилус, знайдений на території етнічної Литви, ідентичний знайденим в інших містах Великого князівства Литовського, тому їх походження та поширення можемо пов’язати із впливом руських міст князівства. У найдавніших містах язичницької Литви – Кернаві та Вільнюсі – було досліджено два середньовічні могильники, де померлих ховали за християнською традицією (поховання за обрядом інгумації, орієнтація схід-захід (головою на захід), дерев’яні конструкції, мізерна наявність похоронного інвентарю). Найбільш поширеним типом похоронного інвентарю були прикраси; однак жодних знарядь праці та зброї, типових для язичницьких поховань, у цих двох могильниках виявлено не було. Згідно з археологічними та історичними матеріалами, могильники в Кернаві та на вул. Бокшто у Вільнюсі, майже одночасні та датуються XIII–XIV століттями, хоча могильник на вулиці Бокшто використовувався до XV століття. У дискусіях щодо релігійної належності тих громад, які ховали своїх членів на цих могильниках, наводяться різні аргументи. Деякі дослідники не згодні з тим, що у цих двох могильниках у все ще язичницькій Литві ховали православних. Як один із аргументів на користь теорії представлено відсутність свідчень про писемність у верствах міста Кярнаве, тобто відсутність стилусів (крім знайдених на місці замку правителя), берести або вощених табличок. Відомо, що подібні знахідки були типовими для міст Русі, особливо у Великому Новгороді, де до 2021 року було знайдено 1144 екземпляри берестяних грамот. Примітно, що в інших містах Русі таких знахідок виявили менше. У ході детальних археологічних досліджень могильника на вулиці Бокшто у Вільнюсі було виявлено кілька кістяних стілусів. Слід зазначити, що ці артефакти були виявлені не у горизонті могильника, а в пізнішому культурному шарі XVI століття. Знайдений матеріал обговорюється у цій статті. Ми також спробували відповісти на запитання, чи могли ці стилуси потрапити з горизонту могильника і як (або якщо) вони могли бути пов’язані з Civitas Rutenica, православним містом Вільнюса, яке згадується в історичних джерелах у 1383 році.

Ключові слова:

стилуси, писемність, православ’я, похоронний обряд, середньовіччя

Бібліографія

1. Арциховский А. Тихомиров М. Новгородские грамоты на бересте (из расскопок 1951 г.). Москва: издательство академии наук СССР, 1953, 61.
2. Велюс Г. Могильник XIII–XIV вв. в Кярнаве (Кривейкишкис): этническая принадлежность погребённых. Археология и история Литвы и Северо-Запада России в средневековье, 2013, 59–79.
3. Гуревич Ф. Грамотность горожан древнерусского Понемания. Краткие сообщения института археологии, 1973, вып. 135, 28–34.
4. Йонайтiс Р. Головные венчики как индикатор миграционного пути в XIII–XIVвв. через Киев в Литву. Ukraina Lithuanica: студії з історії Великого князівства Литовського. Т. ІV: На пошану Миколи Федоровича Котляра з нагоди його 85-річчя. Київ-Кам’янець Подільський: Інститут історії України НАН України, 2017, 125–145.
5. Йонайтис Р. Православные девоционалии в Вильнюсе. Локация, датировка и значение древнерусских энкольпионов в культурных слоях города. Археология и история Пскова и Псковской земли, 2018, 63, 334–346.
6. Медведев А. Древнерусские писала X–XV вв. Советская археология, 1960, т. 2, 63–88.
7. Медынцева А. Начало письменности на Руси по археологическим данным. История, культура, этнография и фольклор славянских народов. IX международный съезд славистов, 1983, 86–97.
8. Овчинникова Б. Писала – стилосы древнего Новгорода X-XV вв. Свод археологического источника. Новгородская Русь: историческое пространство и культурное наследие (Проблемы истории России. Вып. 3), 2000, 45–105.
9. Олейников О. К вопросу о письменной культуре средневекового Новгорода. Земли родной минувшая судьба… К юбилею Е. А. Леонтьева. Ответственный редактор А. В. Чернецов, Москва, 2018, 175–184.
10. Caune A. Viduslaiku rakstãmriku – stilu atradumi Latvijã. Zinãtniskãs atskaites sesijas materiãli par archeologu un etnogrãfu 1988 un 1989 gada pȇtijumi rezultãtiem. Archeologija, 1990, 61–65.
11. Caune A. Viduslaiku rakstãmriku stilu atradumi Latvijã. Latvijas vȇstures institūta žurnãls, 1992, 2, 9–27.
12. Celminš A. 13–14 gs. Bronzas stilu atradumi Rigã 1994 gada. Archeologija un etnogrãfija, 1996, XVIII, 72–76.
13. Celminš A. Rigas Doma pagalma viduslaiku rakstãmirbuļi. Latvijas vȇstures institūta žurnãls, 1997, 2(23), 5–17.
14. Dubonis A. Raštininkas. Lietuvos didžiosios kunigaikštystės kultūra. Tyrinėjimai ir vaizdai. Sud. V. Ališauskas, L. Jovaiša, M. Paknys, R. Petrauskas, E. Raila, Vilnius: Aidai, 2001, 574–587.
15. Haak A. Tartust leitud keskaegsetest stiilustest. Ajast ja ruumist. Uurimusi Mare Auna auks. Muinasaja teadus, 2014, 25, 51–64.
https://www.academia.edu/10351192/Tartust_leitud_keskaegsetest_stiilustest_Medieval_styli_from_Tartu_
16. Jonaitis R. Vilniaus senojo miesto vietoje su priemiesčiais (25504), Ligoninės statinių komplekso (1033) ir Vilniaus gynybinių įtvirtinimų liekanų (39) teritorijos, Vilniaus m. sav., Vilniaus m. Bokšto g. 6, 2009-2011 metų detaliųjų archeologinių tyrimų ataskaita. Lietuvos istorijos instituto bibliotekos rankraštynas, f. 1., b. 8704.
17. Jonaitis R., Kaplūnaitė I. Senkapis Vilniuje, Bokšto gatvėje. XIIIXV a. laidosenos Lietuvoje bruožai. Vilnius: Lietuvos istorijos institutas, 2020, 586.
18. Kaplūnaitė I. Vilniaus miesto katalikškoji dalis XIVXVI amžiaus pradžioje [Doctoral dissertation]. Klaipėda: Klaipėdos universitetas, 2015.
19. Luchtanas A. Aukuro kalno piliakalnio Kernavėje 1992 metų archeologinių tyrinėjimų ataskaita. Archaeological report. Lietuvos istorijos instituto bibliotekos rankraštynas, f. 1., b. 2032, 1993.
20. Marburgietis V. Naujoji Prūsijos kronika. Sud. R. Trimonienė, K. Gudmantas, 1999, Vilnius: Vaga, 468.
21. Svetikas E. Kauliniai stiliai Lietuvos vėlyvųjų viduramžių ir naujųjų amžių kapinynuose. Lituanistica, 1998, Nr. 3(35), 26–42.
22. Valionienė O. Viduramžių Vilniaus erdvės evoliucija (XIII a. vidurys – XVI a. pirmas ketvirtis). Vilnius: Lietuvos istorijos institutas, 2019, 300.
23. Vėlius G. Kernavės miesto bendruomenė XIIIXIV a. Vilnius: Vilnius universiteto leidykla, 2005, 112.
24. Źak J. Z dziejow znajomości pisma w Polsce. Slavia antiqua, 1956, t. V, 377–397.