Битви князя Костянтина Острозького, як приклад реформ князя в тактиці

Борис Черкас
доктор історичних наук, провідний науковий співробітник,
Інститут історії України Національної академії наук України (Україна, Київ),
Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. Вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.
orcid.org/0000-0002-4201-0659

DOI: https://doi.org/10.15407/ul2019.05.053 

Завантажити PDF

 

Aнотація

Пізнє середньовіччя в Європі – це період великих змін. По-перше, бурхливий розвиток технологій – винахід пороху та вогнепальної зброї, зміна озброєння армій. По-друге, соціальна трансформація – в Європі збільшилася кількість вільного населення, почалася криза рицарства. По-третє, економічні процеси – торгівля і грошова система процвітають, зросли міста і з’явилися паростки буржуазної економіки. Особливо ці перетворення позначились на військовій справі. Все це разом створило умови для появи нового типу збройних сил. Поступово основною військовою силою стає наймане військо. Все більшого впливу набуває піхота. У попередні століття на континенті домінувало лицарсько-феодальне ополчення, перемога у бою досягалася ударом холодної зброї. Маневрування під час бою було мінімальним. Глава армії був скоріше вождем, ніж справжнім "генералом". Тепер же у військових керівників виникає дилема – як керувати старими та новими військами? Де розмістити піхоту та кінноту під час бою? Куди і як поставити артилерію? Як створити та перемістити обоз (табір) для перевезення пороху та іншої військової техніки. І, найголовніше, де взяти гроші. Військові керівники все частіше звертають увагу на дисципліну – пишуть перші військові статути. З усіма цими проблемами зіткнувся князь Костянтин Іванович Острозький, які він успішно вирішив. Військове життя Костянтина Івановича Острозького можна розділити на два етапи. Кожен етап уособлював ті зміни, що відбувались в Європі. Військові дії Волинської армії, ще наприкінці XV ст. мали вигляд удару-атаки рицарською зброєю. Відповідно, у перших походах проти молдаван, татар і московитів Острозький виступав як класичний феодальний вождь. Він діяв швидко, рішуче, одним ударом намагався знищити ворога і перемогти! Однак поразка в битві біля річки Ведроша та полон справили значний вплив на Костянтина. Вже під час війни 1507–1508 рр. він діяв обережно і, фактично, виграв маневрами. У битвах 1512 та 1514 рр. Острозький застосовував нову тактику бою: використовує та маневрує піхотою та кавалерією та, що важливо, вміло використовує вогонь аркебузів та артилерії. Також 1513–1514 рр. він майстерно діє на оперативному та стратегічному рівні. У 1527 р. відбулась остання переможна битва Костянтина. У цій битві він поєднав маневр та удар кавалерії. Дане дослідження є спробою показати зміни у тактиці, які застосовував Острозький під час боїв.

 

Kлючові слова

Порох, вогнепальна зброя, лицарство, військова сила, битва, лицарська зброя, аркебузи, артилерія, маневр, удар кавалерії.

 

Aрхіви

Archiwum Główny Akt Dawnych w Warszawie.

Бібліографія

  1. Акты относящиеся к истории Западной России, собранные и изданные Археографическою комиссиею: в 5 т. Санкт-Петербург, 1848: Т.ІІ 1506 по 1544, 440.
  2. Алексеев Ю. Походы русских воск при Иване III. Санкт-Петербург: Санкт-Петербургский государственный университет, 2007, 462.
  3. Герберштейн С. Записки о Московиии. Пер. с нем. А. И. Малеина, А. В. Назаренко. Москва: Издательство Московского университета, 1988, 430.
  4. Грушевський М. С. Історія України-Руси: В 11 т., 12 кн. Київ: Наукова думка, 1993, т  IV: XIV‒XVI віки – відносини політичні, 535.
  5. Казаков А. Оправдывая поражение: Оршанская битва 1514 г. глазами летописцев. Україна в Центрально-Східній Європі. Київ: Інститут історії України НАН України, 2018, вип. 18, 315–334.
  6. Казаков О. Битва на річці Ведроші 14 липня 1500 р. Український історичний журнал. 1998, № 5, 52–63.
  7. Кром М. Меж Русью и Литвой. Пограничные земли в системе русско-литовских отношений конца XV – первой трети XVI  в. Москва: Квадрига, 2010, 318.
  8. Литвин Михалон. О нравах татар, литовцев и московитян. Пер. В. И. Матузовой. Москва: Издательство Московского университета, 1994, 150.
  9. Памятники дипломатических сношений Московского государства с Крымом, Нагаями и Турциею. Т. II. Изданы под редакцией Г. Ф. Карпова и Г. Ф. Штендмана. Сборник Императорского Русского исторического общества. Санкт-Петербург: Товарищество «Печатня С. П. Яковлева», 1895, т. 95, XIX+706+108.
  10. Рагаускене Р. Політична кар’єра Костянтина Острозького в часи правління Сигізмунда Старого. Князі Острозькі. Київ: Балтія-Друк, 2014. 30–39.
  11. Разин Е. История Военного искусства. Москва–Санкт-Петербург: Полигон, 1999, т. 2, 654.
  12. Семенова Л. Княжества Валахия и Молдавия, конец XIV – начало XIX. Очерки внешнеполитической истории. Москва: Индрик, 2006, 400.
  13. Тарас А. Войны Московской Руси с Великим княжеством Литовским и Речью Посполитой в XIV-XVII вв. Москва–Минск: Аст-Харвест, 2006, 799.
  14. Уляновський В. «Славний для всіх часів чоловік»: князь Костянтин Іванович Острозький. Острог: Острозька академія, 2009, 167.
  15. Черкас Б. Вишневецька битва. Волонтер. 2008, № 2, 28–29.
  16. Черкас Б. Вишнівецька битва. Енциклопедія історії України. Київ: Наукова думка, 2003, т. 1, 520–521.
  17. Черкас Б. Військова кар’єра Костянтина Острозького і оборона рубежів Литовсько-Руської держави (кінець XV – перша третина XVI ст.). Князі Острозькі. Київ: Балтія-Друк, 2014, 59–60.
  18. Черкас Б. Ольшаницька битва 1527 р. Україна в Центрально-Східній Європі. Київ: Інститут історії України НАН України, 2008, вип. 8, 53–59.
  19. Черкас Б. Україна в політичних відносинах Великого князівства Литовського з Кримським ханатом (1515–1540). Київ: Інститут історії України НАН України, 2006, 244.
  20. Drȯźdź P. Orsza 1514. Warszawa: Bellona, 2000, 214.
  21. Kolankowski L. Dzieze Wielkiego Księstwa Litewskiego za Jagiellonow, т 1 1377–1499. Warszawa: Z drukarni zakładu narodowego imienia Ossolińskich, 1930, IX+474.
  22. Kronika Marcina Bielskiego. Wydanie Kazimierza Józefa Turowskiego. Sanok: Nakład i druk Karola Pollaka, 1856, т II (kn. IV, V), II+701+1222.
  23. Kromer Marcin. Mowa na pogrzebie Zygmunta I oraz o pochodzeniu I o dzieash polakow. Ksiegi XXIX I XXX. Wstęp, przekł. i oprac. J. Starnawski. Olsztyn: Pojezierze, 1982, XXXI+224.
  24. Papėe F. Jan Olbracht. Krakȯw: Universitas, 2006, 243.
  25. Pułaski K. Machmet – Girej chan Tatarow perekopskich i stosunki jego s Polska (1515–1523). Szkic i poszukiwania historyczne. Serja druga. Petersburg: Nakładem księgarni K. Grendyshyńskiego, 1898, 283–351.
  26. Zygmunt Boras. Poczet hetmanow polskich. Cz. 1. Poznan: PRIMA, 1991, 80.